ДОДАТКИ НЕ УБИЙ З Пастирського послання митрополита Андрея Шептицького*     1. Христова Церква не перестає пригадувати вірним їхні християнські обов'язки, а між ними перше місце займає обов'язок заховувати Божі заповіді. Бувають одначе часи, в яких суспільність особливішим способом потребує, щоб вірним той обов'язок торжественно і усильно пригадати. По нашому глибокому переконанні настали саме такі часи, - часи, в яких люди забувають на Божий закон, в яких множаться гріхи, сповнювані прилюдно і голосно без достаточного спротиву зі сторони християн. Таке потоптання святости Божого закону, таке заперечування Всев. Богові належної Йому чести, що в першу чергу полягає на послусі для Його пресвятої волі, є великим нещастям для людей і великою небезпекою. Бо за потоптанням Божого закону може наступити й наступає Божа кара, - найбільше зло і нещастя для людства.     2. Спостерігаючи і поміж вірними Богом поручених нам Єпархій прояви такого відступлення від Божого закону, зі страху про вічне і дочасне добро дорогого нам народу, ми не перестаємо шукати успішних орудників, щоб народові заєдно пропагувати його обов'язки супроти Бога. В тій то цілі ми предложили скликаному нами АЄп. Соборові, як предмет нарад і рішень, цілий ряд декретів про Божий закон. АЄп. Собор з 1941 р. радив над трьома першими Божими заповідями і над деякими предметами, що відносяться до четвертої заповіді. АЄп. Собор з 1942 р., продовжаючи працю, почату в 1941 р. в шістьох торжественних сесіях, які досі відбулися, ухвалив цілий ряд правил, що відносяться до четвертої Божої Заповіді. Праці Собору поступали вперед поволішими кроками, ніж ми цього бажали. Бо від початку наміром нашим було особливішу вагу соборових рішень положити на заховування п'ятої заповіді. Очікуючи хвилі, в якій логічним порядком предмету дійдемо до обговорювання п'ятої заповіді, ми вже від року кілька разів в коротких посланнях звертали увагу Всеч. Духовенства і дорогого нам народу на превелику вагу заховування святого закону любові ближнього і на крайну суспільну і всенародну небезпеку переступлення п'ятої заповіді: "Не убий"!     3. На приготовних сесіях АЄп. Собору в днях 26.XI і З.ХІІ ц.р. відчитані були наші декрети в тому предметі і обі приготовні сесії нараджувалися над правилами, якими можна би і треба класти натиск на заховування тієї заповіді. Ті дві приготовні сесії Собору ухвалили предложити до ухвалення в торжественній сесії, яка має відбутися 10.ХІІ ц.р., частину правил в предметі наших декретів. Одначе ті правила далеко ще не вичерпують преважного предмету. Тому то рішилися ми оцим торжественним посланням відізватися до Всеч. Духовенства і христ. народу наших Єпархій, щоби тим сповнити перед Всев. Богом наш страшний обов'язок душпастиря і проповідника Євангелія і перед небом та землею перестерегти наших вірних перед злом, що в останніх часах жахливим способом шириться між ними, і упавших в гріх чоловіковбивства покликати до покаяння.     4. На першому місці представимо короткими словами вагу, святість і велич Божого закону, що велить любити ближніх, як себе самих, а тому світлому образові з неба, себто представленні Божої чесноти, любови протиставимо мерзенний злочин чоловіковбивства, що є прямим і найкрайнішим противенством того небесного і пресвятого обов'язку людей, яким можуть собі запевнити і дочасне щастя і вічне спасіння в небі.     5. Передусім, Дорогі Браття, мусимо вам пригадати, що любов ближнього є в християнстві всім. Християнство - це наука любові, а християнська праведність - це життя любови ближнього. Ціла наука Ісуса Христа в тому одному слові: "Любім один одного; любов є від Бога і кожний, хто любить, від Бога родився і знає Бога. Хто не любить, не знає Бога. Бо Бог є любов і хто перебуває в любові, в Бозі перебуває" (1 Йо. З, 14). "Тої то пресвятої всеобнимаючої християнської любови ближнього для Бога, найгірше відрікається і в собі її нищить той, хто допускається страшного, мерзенного злочину проти V заповіді Божої: Не убий! Чоловіковбивник виключає себе з тої Божої суспільності, з тої родини, якою по замірам Божим має бути людство. Тяжким гріхом проти суспільності людей чоловіковбивник відділяється від суспільности людей і стягає на себе велику Божу кару у вічності та страшне Боже прокляття вже на цьому світі.     7. Так, як в книгах Божого Об'явлення, на самому майже вступі, Своєї науки, поставив Бог нерукотворений пам'ятник грози, перестороги та відстрашаючого прикладу, оповідання про вчинок Каїна і кару прокляття його, - так само в законі суспільного ладу, який є й законом людського щастя та добробуту, поставив Всевишній нерукотворений пам'ятник Своєї волі супроти людей, ставляючи той заказ: "Не убий"! Т.зн. основою всякого суспільного ладу, після прийняття і пошанування авторитету, має бути ненарушена святість людського життя. Сам Всев. Бог стереже тої святости, а кожному, що ту святість нарушить, каже: "Що ти зробив? Голос крови твого брата кричить до Мене зі землі. Сьогодні ти проклятий єси над землею, що розтворила уста пити кров твого брата з твоїх рук. Коли оратимеш землю, вона не дасть тобі плоду; будеш скитальником і вигнанцем на землі!" Цей засуд Божої науки громом прокляття спадає на всіх, що, топтаючи святість Божого закону, проливають неповинну кров і самі себе відчужують від людського суспільства, нехтуючи те, що в тому суспільстві є найбільшою людською святістю, себто людське життя.     8. П'ятно прокляття, яким назначений чоловіковбивник, є лише зовнішнім знаком того, що через тяжкий гріх спадає на нещасну душу. В темній душі чоловіковбивника здійснюється те, що з такою силою описане в псальмі. Його провина переростає його голову, як великий тягар, вона тяжча понад його сили. Рана його душі смердить та гниє в його жиючому та ходячому ще по світі трупі. Він погордив благословенством Божого закону та воно віддалилося від нього.     9 Він вибрав прокляття і прокляття впало на нього. Він одягнувся в прокляття, немов у свою одіж, воно просякло, як вода, в його нутро та в кості, як олива. Воно станеться йому одіжжю, в яку зодягнеться, і за пояс, що назавжди він ним підпережеться. Бог ставляє над ним нечестивого, і сатана стає по правиці його. Як буде суд, він вийде винуватим, а молитва його станеться гріхом. Дні його будуть короткі, хто інший забере його маєток; діти його стануться сиротами, а жінка його вдовою Діти його мандруватимуть та жебрати і просити у тих, що їх руйнували. Чужі розграбовуватимуть його працю, ніхто не виявить милосердя до нього і не буде ласки для його сиріт.     10. Такими жахливими словами описують стан прокляття, в яке увійшов чоловіковбивник, Давидові псальми (37, 108), така доля убивника на цьому світі, а у вічності участь з діяволами і ангелами його (Мт. 25, 41).         Політичне вбивство     11. Дивним способом обманюють себе і людей ті, що політичне вбивство не уважають гріхом, наче би політика звільняла чоловіка від обов'язку Божого закону та оправдувала злочин, противний людській природі. Так не є. Християнин є обов'язаний заховувати Божий закон не тільки в приватному житті, але й в політичному та суспільному житті. Людина, що проливає неповинну кров свого ворога, політичного противника, є таким самим чоловіковбивником, як людина, що це робить для рабунку, і так само заслугує на кару Божу і на клятву Церкви.     12. Християнин, і не тільки християнин, а кожна людина обов'язана з людської природи до любови ближнього. І не тільки християн, але й всіх людей буде Всев. Бог І. Христос, справедливий Суддя, судити по всім ділам життя, а передусім по ділам милосердя і любови ближнього, як це описане в притчі про страшний суд (Мт. 25). Чоловіковбивник не тільки, що не мав милосердя для вбогого терплячого, ув'язненого, але ближньому зробив найтяжчу кривду, яку тільки міг зробити, відбираючи йому життя, і то може в хвилі, коли той ближній, на смерть неприготований, стратив через неї всяку надію на вічне життя! Тим вчинком скривдив він усі діти вбитого, жінку, старих батьків, які без помочі вбитого, засуджені, може, на голод і нужду. Та не тільки вбив ближнього, але й свою душу позбавив надприродного життя, Божої благодаті, та ввів її у пропасть, з якої, може, вже й не буде спасіння! Бо прокляттям неповинної крови викликав, може, в своїй душі демонів пожадливости, які кажуть йому в терпіннях і болях ближнього шукати власної радости.     13. Вид проклятої крови викликує в людській душі змислову пожадливість, злучену з жорстокістю, що шукає заспокоєння в завдаванні своїм жертвам терпіня і смерти. Кровожадність статись може такою пристрастю, нічим незв'язаною, що для неї найбільшою роскішю буде мучити та вбивати людей! Чоловіковбивник, який доходить до такої кровожадности і який зі садистичним уподобанням любується видом терпінь, мук і смерти ближнього, стається, очевидно, в високому ступені небезпечним для громади, в якій жиє. Злочин стається для нього потрібним щоденним кормом, без якого терпить і мучиться, наче   б  терпів на якусь недугу жажди і голоду, що їх мусить заспокоювати. Нещасні ці люди, що засуджені на сусідство такого злочинця! В такій громаді будуть пропадати діти, діятися будуть злочини, що їх спричинників годі буде віднайти! І треба буде не знать яких зусиль дбайливої про добро суспільности влади, щоби вислідити і укарати такого здегенерованого осібняка, в якому вже не лишилося майже нічого з людської природи.     14. Чоловіковбивство є гріхом задержаним в нашій Єпархії. Мит-роп. Ординаріят, письмом з дня 27/3 1942 установив на чоловіковбивців кару церковної клятви, застережену Ординаріятові. Хоч та клятва не є того роду, аби обов'язувала християн уникати такого християнина, обтяженого тою церковною карою, то одначе душпастирі повинні докладно навчити народ про клятву і її наслідки, - так, щоби ввесь нарід враз із душпастирем працював над покаянням і поправою тих нещасних людей, що своїми злочинами стягнули на себе клятву. Цілим поведенням, нераз повторюваними напімненнями, униканням товариства з ними, рішучим униканням родинних зв'язків з ними, нехай дадуть зрозуміти чоловіковбивцям, що уважають їх як заразу та небезпеку для села. Коли в селі ніхто злочинця не привітає, ніхто його до хати не впустить, ніхто до нього не промовить, ніяка родина не згодиться на посвоячення з ним, коли, навіть, і в церкві християни будуть вистерігатися біля нього стояти, коли на дорозі будуть люди оминати стрічі з ним, коли ніхто йому нічого не продасть і нічого від нього не купить, тоді може він навернеться і зачне життя покаяння і працю над поправою. Сповідники повинні доложити всіх старань, щоби каянників довести до "достойних плодів покаяння". А коли мали би право розрішити від того резервату, то нехай пам'ятають, що покута за чоловіковбивство повинна бути відповідна величині тою злочину. Коли ж той злочин був кілька разів повторюваний, а в душі злочинця зачинається будити садистичне уподобання до цього злочину, і коли ті злочини є публічно знані, нехай накладають не тільки тяжкі покути, але й покути, злучені з зовнішнім задосить учиненням християнській опінії народу. ______________ * Виділення і деякі скорочення зроблені рабином Д.Кахане (від упорядника)