ПЕРЕЦ МАРКІШ, ЕЗРА ФІНІНБЕРГ, ДАВИД ГОФШТЕЙН, ГІНДА РОЙТБЛАТ

До десяти років навчався в хедері та в батька-меламеда. Рано подавшись у світи з батьківського дому, співав у Бердичівській синагозі, намагався скласти іспити за курс гімназії в Одесі. Оселився 1917 року у Катеринославі. Тоді ж виступив з віршами та оповіданнями на ідиш у місцевій газеті «Кемфер», а незабаром — у збірці «Ейгнс» («Своє», Київ, 1918). Маркіш був наймолодшим із групи київських поетів-ліриків, до якої входили Давид Гофштейн і Лейб Квітко. В поезії Маркіша, особливо ранній, яскраво відбилися українські реалії, неодноразово дійовими особами його віршів і поем стають Дніпро, його узбережжя, дивна природа рідної Волині.

Твори Маркіша друкувалися неодноразово в перекладах російською, в тому числі у почесній Великій серії «Бібліотека поета» (Ленінград, 1969) у перекладах Анни Ахматової, Павла Антокольського, Едуарда Багрицького та інших.

Маркіш був заарештований 27 січня 1949 року, а 12 серпня 1952 року, після жорстоких тортур, розстріляний разом з іншими видатними діячами єврейської культури, членами Єврейського антифашистського комітету.

* * *

Напинаю на себе пітьму
Через голову, руки і ноги.
Чорний талес її завеликий мені.
Поміж рам’я масного ніде не знаходжу дороги,
І я дряпаюсь чорним котом по чорній стіні.

Вири чорних світів увсебіч
Мене тягнуть — а в поміч нікого.
І безмежного всесвіту ніч
Поглинає мене — і навстріч
Сотні чорних дівочих облич.
І я чорні одтоптую ноги.

У короні чоло –
Чорна пустка від мене сягає
Далини, вишини, і чорніш глибини,
Чорна, зроджена мною земля знемагає.
І крізь чорне це тло
Чорний кінь цокотить по мені.

1917

* * *

Повно променів пружних у мене в долонях
З вечорових дніпрових осяяних хвиль.
Пінним світлом левоне я зволожую скроні,
Сяє місячним сріблом невсихаюча сіль.

Чисте й світле сьогодні моє місячне тіло,
Мою пристрасть поволі сповиває туман,
Всю блакить із Дніпра увібрати   б  кортіло,
Хоч без тину хатину з місяцевих оман.
І гойдають мене білі-білі вітрила,
Лебедині їх шиї звили пута мені.
І легке моє тіло піднімають на крила.
О, лишіть мої руки мити місяць при дні!

1918

Народився в Умані. Освіту здобував самоуком. Працював учителем. Друкувався з 1917 р. російською мовою, з 1920-го — на ідиш. 1941 року добровольцем пішов на фронт. 27 лютого 1943 року газета Єврейського антифашистського комітету «Ейнікайт» друкує його поему «Мій рапорт», поетичний звіт бійця з фронту. Переклав на ідиш «Фауста» Гете, «93-й рік» Гюго тощо. Фінінбергові, одному із засновників єврейської радянської літератури, пощастило: він пройшов усю війну й лишився живим, устиг видати ще дві збірки поезій і не потрапити у лабети КГБ: встиг померти 22 листопада 1946 року. А в списках на арешт було і його ім’я.

Як любо, як приємно, як ніжно зазвучало:
— Взято Ніжин!
Восени — київською весною пахнуть стало,
Київським бузком.
Вже близько Дарниця...
Від печалі звільнилось ти, серце,
країно моя рідна,
Київські сади –
Уже ж їх видно мені, на високій горі он видно!
Як любо, як приємно, як ніжно зазвучало:
— Взято Ніжин!
І знов помчить до нашого міста-красеня
Кур’єрський потяг чуть світ.
І знов вільно
Одкрився перед нами і сяє весь світ.
Ще може бути нелегко нам, тяжко?
Поміж тіл, що падатимуть,
там і моє тіло впаде.
Мої груди відкриті
Назустріч штику, назустріч мечу
й вогняній випадковості.
Але, товаришу,
Ось по той бік річки, я бачу,
Там, де Лавра золотом сяє,
Місто мені обіцяє
Достаток, і мужність, і вдачу.
Слухайте, слухайте! Слухайте!
На наших просторах пахне
Незабутніми веснами київських садів.
...Тобі, мій красень Києве, вороги викололи очі,
Взяли на шибеницю серед ночі.
І розіп’яли тебе, четвертували.
А ти живий. Ти єсть. Ти на своїй землі.
Високі твої гори. Високі пориви твої.
Ми лікуватимем тебе ніжно —
як в рідній сім’ї.
І буде чути найдальшим світам,
Як ми відплатимо нашим ворогам.
Ти, Києве, зможеш встати, засвітитись,
Щоб в кожному куточку травинкою життя
підіймалось.
Ми поцілунками вилікуєм тебе від того,
що сталось.
Як любо, як приємно, як ніжно зазвучало:
— Взято Ніжин!

Син хлібороба, Давид Гофштейн народився 24 червня 1889 року у Коростишеві. Під час служби в армії (1912–1913) екстерном здав іспити за курс гімназії. Через відсоткову норму не був прийнятий до університету і вступив до Київського комерційного інституту. Вірші писав з 9 років (спочатку івритом, потому російською та українською мовами, а з 1909 р. перейшов на ідиш). Дебютував віршами та нарисом у київській газеті «Нає цайт» 1917 р.

1924 р. підписався під протестом проти гонінь на іврит, за що був відсторонений від редагування журналу «Штром» у Москві. 1927 р. обраний до бюро єврейської секції Всеукраїнської спілки письменників. 1929 р. — звинувачений у дрібнобуржуазному кхилі через незгоду з кампанією проти Квітка і виключений зі Спілки.

Більшу частину свого життя прожив у Києві, лише 1925–1926 роки провів у Ерец Ісраель. Був одним із найсвітліших, найбільш друкованих ідишистських поетів, багато перекладав також з української, і його також багато перекладали, особливо з великим задоволенням, українською (Тичина, Сосюра й ін.). Брав участь у роботі Єврейського антифашистського комітету і разом з іншими видатними діячами єврейської культури розстріляний 12 серпня 1952 року.

У запалений мозок,
Мов гаряча смола,
Заливаються зойки
Міст спаплюжених,
Знову й знову заюшених
Кров’ю своєю й чужою...
Фастів!
Васильків!..
Й так на віки віків
На віки віків...
І нема противаги
Ув обох протилежних вагонних шибках
У пропасниці спраги
Моїм гарячковим очам...
Чи мене
Заспокоять
Субота,
Й неділя,
Й весь тиждень...
Вкотре вже я мандрую
По твоїй голизні,
По ланах, що обдерто і кинуто,
По твоїх, Україно;
Я пишу тобі димом
За абеткою
Локомотива
Запізнілі тремтливі листи
В осяйну височінь несходиму...
У розплавлене золото
Задивляєшся ти,
По-шахрайськи
В оази — з моєї руїни,
Поміж тіней розмолотих
Кістяків, Україно,
Попелищ, рясно зрошених
Кров’ю моєю...

Крізь розшарпаний,
Схудлий заслін
Сивини
Не пробитись вагону,
Крізь здригання,
Що йде зусебіч,
Мого серця сторожу безсонну,
І на плечах — непевність облич,
Молодих, та хитких;
Крізь дитяче палке потерпання
Й древній безмір скорбот,
Запитання увіч:
Краплі крові за віщо,
Дитячої крові,
Крові янгольськи-чистих істот...

Гінда Ройтблат народилася в Чорнобилі у релігійній родині. До 12 років була дуже релігійною та романтичною. З 12 років пішла працювати «трикотажницею». Працювала у невеличких майстернях Києва, Катеринослава та інших міст. З 1919 р. працювала на «культурному фронті», була вчителькою єврейської школи другого ступеня.

Снітков — містечко
На прикордонні,
Як сотні інших —
Не більш долоні.

Тісні провулки,
Ледь ширша площа.
Брудні хатинки,
Дощані мощі.

Місцевість гола,
Бо в глині бридко
Зрости травинці
В зелену нитку.

Моя кімнатка –
Коштовний камінь.
Паркет підлоги
Під килимками.

Не захаращує
Квітчастий мотлох:
Погруддя Леніна
Стоїть самотньо.

Оте задрипане
Містечко зблизька –
На шахівниці
Король без війська.